Постійна комісія Громадської Ради при Донецькій обласній державній адміністрації з питань захисту прав і свобод громадян, законності і правопорядку, сприяння боротьби з корупцією провела слухання поданого 8 вересня 2011 року Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України законопроекту № 9127 «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду».
За результатами слухання, постійна комісія визначає, що зазначений законопроект повинен бути знятий з розгляду Верховної Ради України з нижченаведених причин:
Назва законопроекту «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду» не відповідає його змісту.
Розділом II «Прикінцевих та перехідних положень» законопроекту пропонується внести зміни до Законів України «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про пожежну безпеку», «Про захист рослин», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про соціальний захист дітей війни», Основ законодавства України про культуру, Гірничого закону України та деяких інших, які не мають безпосереднього відношення до предмету проекту.
Їх включення до проекту суперечить частині 8 ст. 90 Регламенту Верховної Ради України, згідно з якою в розділ «Перехідні положення» проекту включаються зміни до інших законів, необхідні для реалізації положень поданого законопроекту.
Крім цього, зазначені у Перехідних положеннях пропозиції передбачають скасування конкретизованих обсягів соціальних гарантій (знижки за житло і комунальні послуги, розміри грошової винагороди, надбавки до пенсій тощо) працівникам міліції, прокуратури, державної пожежної охорони, медичним працівникам та працівникам культури, гірникам, постраждалим від Чорнобильської аварії громадянам, ветеранам війни та праці, дітям війни, жертвам нацистських переслідувань та ін., які закріплені спеціальними Законами.
Запропонований замість цього порядок надання і визначення розмірів вказаних пільг за рішенням Кабінету Міністрів України, є порушенням принципів верховенства права - принципу пропорційності, забезпечення правових очікувань, правової певності, а також права захисту.
На цих засадах стверджуються ознаки функціонування правової держави, верховенства права, надійності, передбачуваності, недискримінації, доцільності (обґрунтованості), процедурної справедливості, своєчасності та професіоналізму.
Запропонований порядок також суперечить визначеній у Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» вимозі щодо встановлення законами основних державних соціальних гарантій, до яких належать також розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат (стаття 17 Закону).
У зв’язку з цим важливо також зазначити, що при ініціюванні перегляду умов здійснення соціального захисту в Україні слід виходити із конституційних положень щодо невідчужуваності і непорушності прав людини (ст. 21) та недопустимості звуження їх змісту і обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (ст. 22).
Крім того, рівень юридичної сили актів органів виконавчої влади значною мірою поступається нормам Законів, оскільки Конституцією України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Переведення визначення умов соціального забезпечення на рівень органів, які повинні забезпечувати виконання законодавчих рішень, призведе до порушення стабільної і передбачуваної системи прав громадян та знизить гарантії їх реалізації.
З огляду на зміст запропонованих положень звертаємо увагу на неодноразові заперечення Конституційним Судом України ініціатив щодо скасування, призупинення чи інший перегляд наданих законами прав громадян у соціальній сфері. Зокрема, Суд зазначив, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (пункт 3.2 Рішення у справі про соціальні гарантії громадян 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Варто підкреслити, що передбачаючи можливість «ревізії» прав осіб, зокрема, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, законодавець чітко визначив процедуру зміни пільг та компенсацій, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Статтею 71 зазначеного закону визначено, що дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Відповідно до пунктів 1 та 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: «права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, …». Крім того, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч. 5 ст. 17 Конституції України).
Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечувати проведення політики, зокрема, у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 ст. 116 Основного Закону України). Зазначене свідчить, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо встановлення розмірів соціальних пільг та стандартів. Натомість законопроект «легалізує» втручання Кабінету Міністрів України у сферу виключної компетенції законодавця всупереч положенням ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, п. 3 ч. 1 ст. 85, п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України.
Отже, якщо порядок надання соціальних гарантій та пільг є сферою компетенції Кабінету Міністрів України, яку він реалізує через підзаконне регулювання, то права на соціальні пільги та розмір таких пільг повинні визначатися виключно законом.
Положення поданого законопроекту також суперечать ст. 75 Господарського кодексу України оскільки держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами (казенне підприємство).
Змінами до ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» законопроектом пропонується надати Уряду повноваження забороняти примусову реалізацію майна юридичних осіб. Воно не відповідає змісту конституційного припису, за яким правовий режим власності визначається виключно законами України, якими і встановлюються його особливості (п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України). Натомість, отримавши відповідне повноваження, Кабінет Міністрів України реалізуватиме його через підзаконний рівень правового регулювання, що не узгоджується з принципом пріоритетності закону в системі нормативно-правових актів України, а також з принципом поділу влади та вимогою до органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 6, ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Крім того, ініційована пропозиція не корелюється з конституційним правом на судовий захист (ст. 55 Конституції України). Необхідно звернути увагу на позицію, яка знайшла відображення в рішеннях Європейського суду з прав людини і яка зводиться до того, що право на судовий захист стало б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове судове рішення залишалося б недіючим на шкоду однієї зі сторін; виконання рішення, винесене будь-яким судом, повинне розглядатися як невід’ємна частина суду. Крім того, відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд містить як інституціональні елементи (вимоги щодо суду як установи (незалежний, неупереджений, створений на підставі закону)), так і процесуальні елементи – мінімальні вимоги стосовно процедури судового розгляду (публічність, забезпечення наданих процесуальним законом прав учасникам судового розгляду, змагальність, розумний строк розгляду справи, виконання остаточного судового рішення тощо). Отже, виходячи з наведених позицій, виконання судового рішення є невід’ємним елементом права на судовий захист.
Натомість запропоновані у проекті повноваження Кабінету Міністрів України щодо заборони примусової реалізації майна юридичних осіб (підп. 15 п. 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення) можна розцінити як законодавчий дозвіл на втручання виконавчої влади у сферу правосуддя, що суперечить природі та завданням виконавчої влади (організація виконання законів, а не контроль за правильністю судових рішень). Тим більше, що вказані судові рішення, очевидно, значною мірою стосуватимуться майна державної власності, і в цих випадках Кабінет Міністрів України буде зацікавленою стороною.
Щодо порядку визначення розмірів невиплачених коштів за рішеннями суду, які мали місце до набрання чинності цим Законом (п. 4 розділу ІІ) зазначимо, що передбачені у цьому пункті короткі строки нового пред‘явлення виконавчих документів до виконання та визнання таких документів, не поданих у ці строки, виконаними, може призвести до фактичного невиконання значної частини винесених судових рішень, що фактично означатиме порушення ст. 124 Конституції України про обов‘язковість виконання судових рішень на всієї території України. У зв‘язку з цим вважаємо, що судові рішення, прийняті до набрання чинності цим Законом, мають виконуватися протягом загальних строків їх виконання, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».
За більш детальною інформацією про діяльність постійної Комісії з питань захисту прав і свобод громадян, законності і правопорядку, сприяння боротьби з корупцією Громадської ради при Донецькій обласній державній адміністрації звертайтесь до Клименко Валерія Ілліча за телефоном: 050-580-44-72 або за електронною поштою: vimpel_ukraine@ukr.net.
Немає коментарів:
Дописати коментар